Які сьогодні гарні сутінки. Після негарної спеки вони так приємно пахнуть дощем. І хоч іноді зривається вітер, хряпають двері з вікнами від виникаючих протягів, я дуже радий цьому вітру. Визираю у вікно, мені стає холодно. Тоді я роблю крок вглиб кімнати - знову спека (все ніяк не провітриться) потім знов до вікна - ті самі холодні пориви. Як на гойдалці туди-сюди, туди-сюди - мабуть божеволію...
От-от з'явиться перша зірка, якщо її не злякають спалахи блискавиць, що сиплютьтся і сиплються з таємничої хмари на обрії. Я роблю музику тихіше (вечір, люди вкладаються спати) і вдихаю вітер. Стає дивно, коли уявляєш, як часточка вітру довго летіла полем, чіпляючись за вуса пшениці й пелюстки васильків, кружляла над дорогою, піднімаючи куряву, доторкалась до листя дерев у сусідньому паркові і нарешті опинилася в мене в легенях. Я видихаю - не варто довго тримати вітер в полоні...
Хмара суне і суне, блискавиці мерехтять і мерехтять, вітер сильнішає. Скоро дощ. Сподіваюся він мене умиє...
Немає коментарів:
Дописати коментар