І чому воно так важко сказати ось те саме, що вже давненько так хочеться сказати? Я не маю на увазі "Я тебе люблю" (оте українське слово КОХАЮ мені чомусь здається грубуватим), бо таке я збираюся говорити лиш раз в своєму житті. І нехай всі кому смішно - сміються чи й взагалі "вийдуть в сад", ха-ха! Я про той випадок, коли людина зацікавила, сильно зацікавила, зацікавила так, що хочеться і пожить разом. От ніби і рішення вже остаточно прийняте, і оте "ти мені дуже сильно подобаєшся" вже придумане - а "...не йде воно мені..." і все тут. Чомусь не можу подолать бар'єр, який називається: "А якщо відмовить". Ба, навіть і "А якщо скаже так" мене чомусь лякає. І лякає з "технічної" сторони (що його робить), ну наче в перший раз, їй же богу.
Єдине, в чому я впевнений - це в своєму бажанні серйозних-серйозних-серйозних стосунків. Може в цьому і є причина. Може я боюся переступить межу, за якою не "павстрічалісь, павстрічалісь, а чуть що - розбіглися собі в різі сторони", а де в разі чого буде дуже важко і болісно?..
З.І. Ой, мабуть все-таки в мене вже той стан, коли "тату, оженіть, бо вже приснилось!.." :)))
Немає коментарів:
Дописати коментар