Чому старе кохання дуже полюбляє нагадувати про себе?

        Чому старе кохання дуже полюбляє іноді нагадувати про себе? Воно наче древній, давно вже не діючий, порослий лісом вулкан, що несподівано вибухає і нищить простір довкола себе. Може йому не вистачає тієї радості, страждань, насолоди, сліз, посмішок, одним словом - емоцій? Воно ще не висмоктало їх всі, і, неначе стародавній ідол, вимагає нову жертву? А можливо (хоча мені в це і не дуже віриться) воно просто "не знає, що робить"?.. 
        От що напевно можна сказати - такий "камбек" починається дуже приємно і максимально насичено. Мчить, як експрес, без зупинок, пристрасть вирує, вже не потрібен "ознайомчий" період - про все вже відомо (напої, кіно, розмір взуття, місце, до якого краще не торкатися...), і залишається тільки насолоджуватися стосунками, одне-одним... 

          А потім розрив... Завжди розрив, раніше чи пізніше але завжди. Це не теорема - аксіома, яку не потрібно доводити. Можливо у всьому винна та бурхливість, з якою процес відбувається? 

          Цікаво, але і в цей другий раз боляче. Серце приховує якусь таємницю, бо воно якимось чином прив'язується, хоча ніхто ніяких надій на ці стосунки не покладав і... І ми взагалі цивілізовані люди, намагаємося нічого не приховувати, не нав'язувати ніяких правил і умов - просто гарно проводити час. Але ж ця "сердечна" таємниця...

                   З іншого боку - краще спробувати...