Вибач що пишу, але ось так, дивлячись у очі, я не зможу, а точніше, не наважуся це все сказати. Не наважуся, бо одразу почну милуватися твоїм чарівним носиком, скулою, що біля вушка стає шиєю, яку мені так хочеться поцілувати. Не наважуся, тому що знаю: я або втрачу свідомість (і це буде ну зовсім вже не красиво), або почну щось затинаючись бубоніти собі під ніс (а таке мені самому зовсім-зовсім не подобається). Я просто не зможу тобі таке сказать...
Отже пишу. Пишу про почуття. Про почуття у серці. Про почуття до тебе. Ти любила одного мого друга, потім іншого, а в мені щось зародилось, і я все намагався вбити оте "щось" у своєму серці. В якісь моменти мені було боляче-боляче, я ображав тебе, я ненавидів себе за слабкість і нестриманість. Я ненавидів, а зрадливе серце все тріпотіло і тріпотіло... Я був наполегливим і майже досяг успіху у своєму нищенні. Для завершення цього процесу мені потрібно лише почути від тебе: "Я не люблю тебе. Між нами нічого не може бути... " Тоді помре надія і ніщо, ніякі фенікси не оживуть з попелу. Тоді моє серце звільниться від тебе.
Прошу, відпусти...
