Ранок, листя, на склі конденсат. Очі неба ще закриті хмарами. Синичка заглядає в вікно. Дуже тихо.

Вдихаю туман до запаморочення в голові й стримую сльози. Гармонія! Шурх, шурх під ногами...

Торт в небі.

На небі солодке диво.

Сонячний кондитер зробив зефірний торт, розділивши весь простір до обрія на дві пухкі смуги. Ніжно-блакитний і рожевий зефіри лежать на небесному декові, заливаючи кольорами мою кімнату. Рожевий стіл, рожеві стіни, в мене рожеві нігті і шкіра. Записую рожеві думки і милуюсь кучерявинками на небесному диві.

Не життя, а зефір.

Про котів

Котенятко вранці встало,

Своє личко умивало

Лапками і язичком,

Хтіло снідать молочком.

Терлося і муркотіло,

На колінах сісти хтіло.

Щоби голосно мурчать,

В ніс хазяйку цьом-цьом-цьом по-котячому :)

Кицю, Кицю! Мур-мур-мур...

Оченята ти не жмур,

Не ховайся під столом,

Не махай своїм хвостом.

Йди до мене, не лякайся,

На руках хутчіш вкладайся.

Я за вушком почешу

"Спи..." Тихесенько скажу.

Знову холод

Знову холод. Весна здається ніколи не прийде. Вона не потрібна цій землі, як і я буваю непотрібним. Очі розплющуються лише з зусиллям, голову піднять не можу, руки з прив'язаними цеглинами. Краще полежу... Краще вкриюся і ляжу на бік, підіжму ноги, краще спробую заснуть.

Холодно. Не зігріває ні чай, ні ковдра. Вона холодна, вона говорить зі мною через силу, я їй білше не цікавий.

Холодно. Цей холод не зігріти вином, від нього не сховаться під гарячим душем, його треба перетерпіть. Я і терплю.

Дуже холодно. Сподіваюсь це ще не кінець, весна вже от-от прийде...

Як я іноді дієту порушую.

Я ненавиджу своє велике пухке пузо (хоч дівчаткам і подобається потицяти в нього пальчиком :), та ніяк не можу отримати над ним рішучу і остаточну перемогу. Люблю я поїсти, люблю, люблю, люблю...

Два тижні "морив себе голодом" (на дієті тобто), а от сьогодні не стримався і стрибнув у прірву. Рибна консерва в маслі, маринована цибулька, домашні яйця і два види сиру з майонезом, викладені шарами у судочку - салат "Мімоза". Зламав цей салат мою волю стрімко і безповоротньо. Як же смачно, м-м... А ще тушена капуста (ну люблю я просту їжу) і, увага, бабка з сиром (запіканка). Вермишель "волосинка", домашні яйця і сир (творог, це я для гостей з півночі пояснюю :), родзинки і чималенький шматок знову ж таки домашнього масла. Це все запечене в духовці і посипане корицею.

Спочатку я взяв маленький шматочок, потім ще такий же, за третім разом насипав нормальну порцію і вперше за два тижні поїв досита. Це було прекрасно. Яка ж смакота, яка насолода. Я не поспішав, жував повільно, смакуючи, закривав від задоволення очі і посміхався. Як мало іноді треба, щоб бути щасливим. В мене мабуть не просто "шлях до серця йде через шлунок", а саме серце знаходиться у шлунку :)

P.S. Щось я розм'як останнім часом. З таким настроєм ще й гроші перестану економити, тьху-тьху... :)