Нарешті завершено мої стоматологічні поневіряння. І, як водиться, крапка була поставлена жирнюча і цікавлюча. Приходжу я на прийом зі своїм останнім дірявим зубом, сідаю (швидше залажу, бо воно - таки дуже дивна конструкція) у стоматологічне крісло, сиджу, чекаю доктора. Поряд крісло іншого доктора-стоматолога (доктора чоловічої статі), в кріслі якась дівчина-пацієнтка і він їй дуже жваво розповідає про якесь протезування (мабуть ну про дуже вже цікаве протезування, бо так жестикулює, наче про космічні подорожі "ліпить" ). Певно тоді такий день був, бо прийшла моя доктор - дуже так собі нічого жіночка років тридцяти п'яти, зазирнула у рота, каже:"Лягай на бік, зараз трохи посвердлю..." Я собі повертаюся, лежу, а як раз на рівні моїх очей її ніжка... І гарні, я вам скажу, ніжки в українських стоматологів. І от вона саме цією ніжкою, такою акуратною, з кругленькою колінною чашечкою, наступає на педаль, що вмикає бур. І саме в цей момент свого життя я зрозумів, що жіночі ніжки можуть бути прекрасними і жахливими одночасно. Важко описати ту бурю емоцій, що спалахнула в моїй го-го-го-ло-ві-ві... (ну свердлять саме), і тому я не буду описувати, скажу, що цікаве тільки почалося. Після такого дивного свердління моя доктор покликала на поміч медсестру, бо зуб "...дуже непростий, точніше до нього непросто долізти...", від себе скажу, що той зуб був (і є, слава Богу) у самій глибині мого рота. Окреме слово про медсестер стоматологічного відділення (за два місяці лікування можна дещо розгледіти). Всі вони - жінки доволі вже похилого віку, окрім декількох, і з тих декількох лише одна - дуже гарнюня сестричка. І от моя мила доктор кличе саме цю гарнюню сестричку, пояснює їй, що саме робити і на декілька хвилин поглиблюється у свої стоматологічно-алхімічні дії з препаратами. Сестричка ж взяла дзеркальце (ну таке лікарське - маленьке кругленьке на довгому держачкові) і як засандалить мені за щоку. Потім нахилилася майже до самого мого обличчя і так, зробивши "круглі" очі: "Доведеться трошки потерпіти!". Може вона в цей самий момент посміхалася, я не бачив, лице ж у неї закрите маскою (медичною - не маскою білочки), але вигляд у неї був дуже суворо-смішний, і я у відповідь зміг лише ворухнути ніздрею. Звичайно, якби не її пальці у моєму роті, вона б почула від мене "...мені невідомі слова страх і біль...", або вже зовсім пафосне "... хм-м давай, Дєтка, роби, що надумала..." однак маємо те, що маємо... Тим часом повернулася моя доктор, і вони вдвох давай гратися в Самсонів (і мало не роздерли таки ту пащу). Спочатку тихо, а потім, не стримавшись, все голосніш, вони почали шуткувати з лектора - "сусіднього" доктора. "Памєдлєннєє, я запісиваю... Подивіться, який зубік..." і тому подібні зауваження почали мене смішити (і це при тому, що у мене в роті було чотири руки - рекомендую), а моя докторка мені: "Не напрягай губи, не напрягай губи!" І сама посміхається (по очах видно). Отак от пломбували, пломбували і таки запломбували вони той зуб, а я, подякувавши і накинувши трохи зверху грошей, пішов собі щасливий додому під заповзяте щебетання "сусіднього" доктора.
Не кожна пломба так ставиться, але, як я вже казав, то мабуть день такий був в стоматологічному відділенні.
